День святої Трійці, або П'ятидесятниці – свято великої надії, яку мали апостоли очікуючи здійснення обітниці даної їм Самим Господом нашим Ісусом Христом. Свято, в якому утверджується найважливіший і найтаємничіший догмат Христової Церкви – догмат про Святу трійцю. У п'ятдесятий день після Воскресіння Христового на апостолів зійшов Дух Святий, Якого обіцяв їм послати Господь. Справдились слова Христа Спасителя! В цій події людство сподобилось відкриття найбільшої таємниці. Відкрилась третя Особа Пресвятої Трійці - Дух Святий.

Для чого ж Господь послав учням Духа Святого? В чому проявилась Його дія на учнях? Які безцінні дари отримали святі апостоли у день П'ятидесятниці? На всі ці запитання дає відповідь Біблія, книга, яку Вольфганг Гете назвав: «...книга народів, адже долю одного народу вона робить символом усіх інших...»

Перед своїм стражданням і хресною смертю Ісус Христос закликав учнів до мужності і обіцяв, що після свого славного Воскресіння пошле їм: «...Духа Утішителя...»(Ів. 14,16,17), який укріпить їх у подальшій проповіді Слова Божого. Отримавши благодать від сходження Духа Святого у вигляді вогненних язиків і будучи укріпленими в своїх духовних силах, учні отримали і зовнішній прояв цієї благодаті, а саме:»Усі вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, які їм Дух промовляти дав» (Дії 2: 1-4).

Свято П'ятидесятниці називають народженням Церкви Христової, адже саме з цього дня апостоли почали свою проповідь у глобальному значенні. Якщо раніше вони проповідували лише для юдеїв, то тепер Слово Боже могли чути і розуміти багато інших народів, на своїй рідній мові. «Універсальність значення свята П'ятидесятниці полягає у тому, що в цей день сталося освячення життя, освячення і переміна духа самої людини, - говорить о. д-р Степан Ярмусь, - з моменту християнської П'ятидесятниці, Бог освятив усі народи світу, і досі освячує їх національний характер».

Свято це носить назву Зелених свят, адже зелений колір завжди вважався кольором відновленого життя і зростання, саме тому можна провести чітку паралель між подією народження Церкви, та подією відродження нашої старої-молодої держави.

«За давніми переказами, саме на ці дні в древній Римській імперії припадало так зване свято «розалій», яке прийнято було вважати початком літа. Поступово, під впливом різних подій, які творили історію людства, це свято закріпилось на Балканах (у частині Європи, яка є найбільш близькою по духу і духовності до України. – О.Г.), звідки й перебралось на терени України, а з приходом християнства було поєднане з святою неділею Трійці».

Як ми знаємо з історії християнської Церкви – це не єдине свято, яке поєднувалось із різними дохристиянськими святкуваннями і культами. Таке поєднання переслідувало лише одну мету, якщо не витіснення їх, то, принаймні, надання їм більш християнського забарвлення. Згадаймо, хоча б, свято «Народження нового сонця», в Римській імперії. Воно дуже вдало було витіснене святкуванням події народження іншого Сонця – Сонця Правди, себто Ісуса Христа. Все це сміливо можемо назвати заслугами Святих Отців Церкви, які під дією благодаті духа Святого, отриманого колись святими апостолами в день П'ятидесятниці, вміло і православно зуміли поєднати християнський богослужбовий календар із календарями різних традиційних вірувань.

Здавна в Україні існував звичай: «Напередодні дня Святої Трійці, в суботу вранці до схід сонця, дівчата і молоді жінки збирали запашне зілля: чебрець, полин, любисток... Ввечері цього ж дня заквітчували свої домівки зеленим гіллям клена, липи, ясена та ос

ки. Перед дверима, на воротах, а також, в загороді, де ночує худоба, ставили гілля зеленої осики». Все це було символом відродження вього живого, символом здоров'я, достатку і добробуту. Християнство, в свою чергу, надало цьому звичаю більш сакрального значення, і через освячення зілля в святу П'ятидесятницю, вселило в серця людей ще й віру у всеперемагаючу і нездоланну ніякими пекельними силами могутність Духа Святого.
Існував ще один звичай: «...у день П'ятидесятниці, після Літургії, йшли хресним ходом до криниць і кропили їх освяченою водою... ; а у зелену суботу існував звичай поминати всіх тих, хто безвісти загинув на далеких дорогах, в чужих невідомих краях, а таких в Україні завжди було багато, серед них переважно козаки, а пізніше вояки – герої, що загинули в боротьбі з ворогом за честь, волю і славу своєї Батьківщини – України».
Під час Зелених свят цвіте жито. І у наших краях зберігся прекрасний звичай,- після Літургії, священик з усією громадою вірних звершують обхід полів, де служиться спеціальний «Чин освячення поля насіяного». В цьому чині усі просять у Господа доброї погоди і сил для оброблення землі і збору багатого врожаю.

В цей день проявилась видима дія благодаті Духа Святого, а саме дар мов, який отримали святі апостоли.

Саме тому, рідну мову треба цінити і берегти, як дар Божий у всіх формах суспільного життя. «Ось чому, - наголошує один з провідних мовознавців А.Погрібний, - за обставин нинішньої багатоконфесійності в Україні завжди треба мати чітку відповідь на запитання: якою мірою та чи інша церква служить інтересам саме України, якою мірою саме її зміцнює. Даний аспект має тим принциповіше значення, що в наші дні усі ми стали свідками розбуялого в нас релігійного усеядства, різноликої зовнішньої церковної зорієнтованості, безперешкодної агресії в Україну цілковито чужих їй духом, і мовою різноманітних західних сект».

Незаперечною істиною є те, що кожний народ, який здобув, або ніколи не втрачав своєї незалежності, звертається до Бога рідною мовою. Бо мова, якщо вона є рідна, є Божою, бо Бог мову кожного найкраще розуміє. І не потрібно вішати на мову ярлики на зразок: «неканонічна», «невгодна Богові» і т.п. Необхідно пам'ятати, що хто зневажає українську мову, як богослужбову, чинить гріх хули на Духа Святого, який не проститься ні в цьому, ні в прийдешньому віці! Як аргумент, можна привести слова з Біблії:
«Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а (лише) Богові, бо ніхто його не розуміє».
«Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе».
«Як прийду я до вас, браття, і до вас буду говорити чужою мовою, то який вам пожиток зроблю!...».
«Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а розум без плоду!».
«У Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!». ( І Кор. 14: 14-17).

Як ми бачимо, гасло «Хвалімо Бога українською мовою», яким розпочинається вся богослужбова література Української Православної Церкви Київського Патріахату, цілком відповідає і Христовому напученню апостолам, і науковим уявленням про те, що в мові концентрується сутність буття людини та історичного буття нації... У мові втіленні всі надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце і душа.

Саме тому ми не маємо жодного морального права, на те, щоб втратити безцінний дар, посланий нам від Бога – Слово. Хотілося б більш чітко виділити те, що ми маємо берегти, чим дорожити, і чому це потрібно? На це питання відповідає світоч Українського Православ'я митрополит Іларіон Огієнко:
1. «Наша мова нам від Бога, вона нам миліша, і в релігійному житті нам нею послуговуватися найкраще.
2. Наша українська культура. Це всі духовні надбання нашого народу... Культура освячується Богом, і для неї є місце в християнському житті.
3. Наші священні звичаї. Вони є виявом нашої духовності і нашої специфічності, як окремої національної істоти. Культура й звичаї пов'язують нас у великий український рід, який не проти волі Божої займав, займає і буде займати своє місце на світі».

Отже, необхідно сприймати як аксіому дар Божий – Рідне Слово, від чого міцно стоїть на ногах Церква в Україні, від чого залежить і міцність самої України як держави. Тому, «Служіння Богові і Україні» є виявом у людини вищого, божественного начала, що має вберегти її від ницого, брудного і аморального, та дарувати душі чистоту і світлість. Служіння Україні є водночас служінням своєму рідному краєві як найбільшій цінності. Це має бути невід'ємною, органічною частиною вищого, духовного та Божественного. Це мусить бути в душі кожного українця, освяченого Духом Святим в день П'ятидесятниці – становлення Церкви Христової.