Мовою церковних піснеспівів свято світлого Воскресіння Христового називається святом всіх свят і торжеством торжеств. Світле Христове Воскресіння є торжеством та утвердженням нашої християнської віри, торжеством нашої християнської надії і утвердження християнської любові. Торжество і утвердження всього доброго, світлого та святого, важливого й дорогого для нас.

Чому християнська Пасха є утвердженням і торжеством нашої віри? Господь Ісус Христос, втілившись на землі, прийняв на себе нашу людську природу, подав роду людському істинне вчення про все Боже творіння. І про Самого Бога, наскільки це було доцільно в справі нашого спасіння, про Його Божественну природу, Його діяння; про саму людину, її природу, теперішній стан та майбутнє, уготоване Богом; про всесвіт, про все, чим не втомлюється цікавитися допитливий розум людини… І що ж може бути для нас найбільш переконливим доказом, запевненням, що викладене Христом Спасителем вчення є Божественним одкровенням, істинним вченням про все, що існує? По-перше, Той, хто подав це вчення є істинним Богом, а тому і наука Його несе на собі печать Божественного походження. У вченні Христовому, крім істини, немає нічого чужорідного, не властивого, немає неправди і заблудження, які можемо бачити в творах людських, які є плодами обмеженого земного розуму.

Та поряд із цими ознаками достойними Божественного вчення, які ми помічаємо, вчення Христове містить такі таємниці, що приводять у сумнів та збентеження людей, котрі мислять приземленими поняттями, по-людськи, забуваючи, що справи Божественні не можна вмістити в найстрункішу схему земних понять. Цілком справедливо говорить святитель Василій Великий: «Знати, що Бога пізнати неможливо — це найдосконаліше знання про Нього». Тому для повноти нашого переконання потрібне не лише внутрішнє свідчення самого вчення Христового, але й одночасно і зовнішній доказ Його Божества та викладеного Ним Самим вчення. Такими зовнішніми доказами в першу чергу є діяння Господа нашого, які Він звершив під час періоду Свого земного служіння, Своєї проповіді. Промовляючи до людей про Своє Божество, відкриваючи істину про життя вічне, Христос одночасно відкривав очі сліпим, повертав слух глухим, зціляв розслаблених тривалими хворобами, виганяв бісів, насичував голодних, воскрешав тих, котрі вже піддавалися тлінню… Що більше може засвідчити, що Той, хто вершив такі діла є Бог і вчення Його — божественне? Всі ці події були цілком достатніми, непорушними доказами істини, якби не одна обставина життя Богочоловіка, яка похитнула віру не те що не утверджених, а, навіть, найближчих Його послідовників — апостолів. Але тільки на деякий, короткий час. Ця обставина — смерть Христа Спасителя.

Господь добровільно пішов на смерть заради нашого спасіння. Шляхом смирення і терпіння, шляхом найсильнішого приниження — і все це заради нашого життя. І цей шлях маловірна і хитка людська істота швидше готова прийняти ознакою слабкості, безсилля, а не початку славної перемоги. І якби земне життя Спасителя обмежилося тільки проповіддю, стражданнями і смертю, і не було б Воскресіння Його з мертвих, то яку відповідь дали б послідовники Господа своїм супротивникам? «А якщо і Христос не воскрес, — говорить святий апостол Павло, — то й проповідь наша марна, марна і віра ваша». Отже наша віра знаходиться у безпосередньому зв'язку із Воскресінням Христовим. Якщо було воскресіння, то віра наша непохитна. Якщо не визнаємо воскресіння, то не маємо тоді для себе жодних підстав очікувати вічне життя. Але Христос воскрес із мертвих! І цим засвідчив, що Він — істинний Бог, бо воскрес власною силою, а не був воскрешений, як Лазар праведний чи син наїнської вдови, владу над життям і смертю має тільки один Бог. Воскреснувши із мертвих, Господь показав Себе володарем життя і смерті. Істинний Бог і вчення Його істинне, а тому віра в Нього — спасительна, а сумніви ворогів та супротивників — неправдиві. Саме подія Воскресіння оновила в пам'яті людей, що засумнівалися, бачачи смерть Спасителя на хресті, силу чудес Христових, людство повною мірою осягнуло подвиг Ісуса Христа. Страждання і смерть на Голгофі були не ознакою падіння й поразки великого Учителя, а початком славної перемоги Царя Христа. Тільки заради спасіння людини Господь вдався до крайнього смирення, умалення і приниження, перетерпів страждання і смерть. Чи міг би Він силою божественною відмінити все це? Уникнути страждань, обійти смерть? Зрештою, зійти з хреста і небесним вогнем знищити своїх мучителів? Але Він не хотів порушити волю Отця Небесного. Таким чином Воскресіння Христове є утвердженням нашої віри християнської.

Кожен християнин щиро сподівається, що після тимчасових земних страждань і скорбот, після тілесної смерті, ті, хто вірить у Христа, воскреснуть з мертвих і стануть у вічності причасниками нескінченного блаженного життя. Ця блага і радісна надія додає солодкості гіркому земному життю, допомагає віруючій людині мужньо й терпляче долати усі життєві напасті, не падаючи під їх тягарем, а достойно несучи свій хрест, покладений на нас Промислом Божим.

Але що для нас може бути твердим переконанням, що ця надія на майбутнє воскресіння не буде марною і після смерті настане воскресіння, воз'єднання душі та тіла? Священне Писання як Старого, так і Нового Завіту містить багато вказівок на те, що, крім тимчасового земного життя, є життя вічне, що прийде загальне воскресіння. «Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла!» — вигукує пророк Ісайя, а пророк Єзекіїль своїм пророчим зором сподобився бачити найвеличніше чудо, коли за повелінням Божим на його очах відтворювалася цілісність людського тіла. Сам Христос Господь говорить: «Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло — у воскресіння суду» (Ін. 5: 28–29).

І ці слова Писання окрилюють душу надією. Але як нам зберігати цю надію, якщо ми постійно бачимо перед собою смерть, коли руйнується тіло, а щоб хтось воскрес, не бачимо нікого? Пророки і Сам Христос воскрешали людей, але це не було загальне воскресіння. І праведний Лазар, якого Господь воскресив на четвертий день, у свій час помер знову. У загальному ж воскресінні люди стануть нетлінними, духовними, безсмертними. Але ось набагато сильніше свідчення із життя Спасителя, яке повністю утверджує в надії на наше загальне воскресіння і на вічне блаженне життя — це воскресіння з мертвих Самого Господа Ісуса Христа. Спаситель подолав смерть, вона не владна над ним. І прийде час, коли всі, хто вірять у Христа, теж воскреснуть, воскреснуть в новому прославленому тілі. Таким чином, Воскресіння Господнє — утвердження і торжество надії християнської.

І насамкінець, факт воскреслого Господа є основою християнської любові. Любов завжди жертовна. Той, хто любить готовий до самопожертви, самозречення заради того, кого любить, навіть і до смерті. Любити Бога — означає всі свої сили та прагнення, все своє життя цілком, без залишку, присвятити служінню Богові, тобто творенню волі Божої, бо не можна уявити собі іншого та вищого служіння з боку людини. І любити ближнього непросто. Недаремно сказано в Євангелії, що друга заповідь про любов до ближнього подібна до першої заповіді про любов до Бога, бо і заради любові до ближнього треба забути себе, відкинути амбіції і гординю, все темне, гріховне, чим лукавий намагається в наших душах замінити природній порив до добра. Але як зважитися на такі жертви, коли наше самолюбне єство прагне завжди отримувати користь від усього, вигоду для себе? Писання застерігає, що «дні лукаві», даючи зрозуміти, що часу на покаяння і добрі діла може й не вистачити нам, коли ми зволікаємо, а суєта світу, навпаки, вселяє думку, що часу мало для того, щоб охопити всі насолоди тимчасового життя і змушує нас з головою поринути в круговерть пустих і шкідливих для спасіння справ…

Любов підносить людину, возвишує. Чим щиріше і відданіше ми жертвуємо собою для Бога і ближнього, тим ряснішими плодами увінчується сад любові. Господь любив Отця безмірною любов'ю, самою поживою для Нього було творити волю Отця. І подвиг викуплення Ісус Христос прийняв із любові до Отця Небесного. І для нас усіх вирощені плоди цієї божественної любові. Бо не для Себе Самого воскрес Христос, а для нашого спільного воскресіння. Плоди любові Христової воістину безцінні. І радість усьому світові приносить ця любов.

«Цей день, його ж створив Господь. Возрадуємось і звеселімось у нім» — такий спів лунає в храмах Божих в часі святкування Пасхи. І завжди пам'ятаючи, що це свято є утвердженням нашої віри, надії та любові, звершуватимемо шлях нашої земної мандрівки, не сумніваючись в прийнятому у святому Хрещенні вченні, радіючи і дякуючи Богові за випробування і скорботи, зодягнувшись в світлі ризи чесноти, люблячи один одного.