Наш український народ має багаті традиції — кожна пора року була сповнена для українців різними святкуваннями, звичаями, обрядами. Особливо багатою в цьому відношенні була зима, коли господарі не були зайняті роботами на своїх полях, а більше часу проводили в домівках із своїми родинами. Саме в такий час у церковному житті звершується вшанування пам'яті святого, котрий має особливе значення для Церкви Христової в Україні. 13 грудня за новим стилем православні українці вшановують святого апостола Андрія Первозванного.

Апостол Андрій походив із Вифсаїди — міста у Галілеї — північній частині Палестини, відомої родючістю земель та гостинністю жителів. В часі земного служіння Господа нашого Ісуса Христа в Палестині проживало досить багато греків, а тому й не дивно, що дехто із юдеїв носили імена грецького походження. Так і у святого апостола, про якого йде мова, грецьке ім'я: «Андрій» в перекладі на українську означає «мужній».

Історія приходу святого Андрія до віри в божественне достоїнство Ісуса Христа була непростою. Коли Іоан Предтеча, Хреститель Господній проповідував на берегах Йордану, майбутній апостол Андрій пішов за ним, сподіваючись знайти відповіді в нього на свої духовні питання. Тоді дехто навіть думав, що Іоан Хреститель і є тим самим обіцяним Месією, котрий має визволити єврейський народ із пригнобленого стану. Та ось Сам Христос прийшов на Йордан, щоб охреститися від Іоана, і Великий Пророк прямо говорить до своїх учнів, вказуючи на Господа: «Це — Агнець Божий, що бере гріхи світу». Слова учителя вразили учнів, серед них і Андрія, котрий разом із Іоаном Зеведеєвим, своїм земляком теж із Вифсаїди, пішли за Ісусом. Побачивши їх, Господь спитав: «Чого вам треба?» Вони ж сказали: «Учителю, де Ти живеш?» Ісус відповів їм: «Підіть і побачите». Так, закликавши Андрія та Іоана, Христос зробив їх Своїми учнями. Тоді ж Андрій сповістив своєму братові Петру: «Ми знайшли Месію». І Петро теж приєднався до громади послідовників вчення Христового, оскільки душею і серчем відчув, що за його життя збувається те, що було в давнину провіщене пророками.

Євангеліє сповіщає нам, що апостоли після першого заклику ще деякий час проводили із своїми сім'ями, рибалили, як і раніше, але пройшло кілька місяців і Сам Господь показує важливість їх служіння: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Після цих слів для учеників Христових не було нічого більш важливого у світі, аніж слухати проповідь Спасителя і виконувати Його повеління.

Апостол Андрій, названий Первозванним за те, що раніше від інших пішов за Христом, невідступно був поруч із Господом протягом всього земного служіння Ісуса Христа. Разом з іншими учениками святий Андрій удостоївся бачити Господа після воскресіння і бути присутнім на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши учнів, вознісся. Після зішестя Святого Духа на апостолів святий апостол Андрій пішов із проповіддю у Скіфію — землі, на яких пізніше виникає наша Русь-Україна.

Про благовістя апостола свідчать такі давні християнські письменники, як священномученик Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та ін.

У стародавньому руському літописі «Повість минулих літ» так розповідається про подорож апостола Андрія українськими землями: «Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков воздвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».

Літопис не має підтвердження в інших історичних пам'ятках, тому деякі вчені схильні вважати цю історію не більше, ніж легендою. Але це не завадило шанувати апостола Андрія Первозванного основоположником Церкви Христової в Україні.

Київський собор 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після унії, ствердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній постанові сказано: «Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував апостол».

Збирання відомостей про місію апостола до Скіфії розпочалось багато століть тому. Священномученик Климент Римський (І ст.) та автор слов'янської писемності рівноапостольний Кирило вивчали відомості про перебування апостола в Криму. Ченці Епіфаній та Яків, маючи в якості початкових джерел твори Климента Римського, Євагрія Понтійського та Єпіфанія Кіпрського, обійшли чорноморське узбережжя і зібрали перекази про проповідь апостола Андрія. Михаїл VII Дука писав великому князеві Всеволоду Ярославовичу про місію святого Андрія: «Священні писання і оригінальні історичні книги переконують мене, що наші держави мають одне походження і спільні корені, що одне і те ж спасительне слово дійшло до нас обох і ті ж самі свідки і предтечі божественної тайни принесли нам обом слово Євангелія».

Дочка Всеволода, Іоанна спеціально відвідала Константинополь, щоб зібрати відомості про місію апостола. Сучасні вчені дійшли висновку, що Святий Андрій мандрував Скіфією від 10 до 20 років.

Повернувшись у Грецію, апостол Андрій зупинився у місті Патри, що на березі Коринфської затоки. В цьому місті апостол Христів багатьох зцілив від недугів через покладання рук, в тому числі і знатну жительку Патр Максиміллу, яка щиросердечно увірувавши у Христа, стала ученицею святого апостола Андрія. Але як завжди, коли добро має успіх, тоді злі сили повстають, прагнучи знищити світло любові. Місцевий правитель Егеат загорівся ненавистю проти апостола. Правитель назвав проповідь ученика Христового безумством і, як безумного, засудив апостола до страти. Прагнучи припинити поширення вчення, яке проповідував апостол Андрій, Егеат хотів залякати жителів міста, показуючи, які страждання чекають на того, кого виявлять винним у прихильності до апостольського вчення. Анітрохи не злякавшись присуду, апостол Андрій у натхненній проповіді перед присутніми розкрив духовне значення страждань Спасителя за увесь людський рід. Егеат наказав, щоб апостола розіп'яли, але не так, як Христос був розіп'ятий — за наказом правителя святого Андрія прив'язали до хреста мотузками, щоб продовжити його страждання. Хрест, на якому розпинали апостола був у вигляді латинської букви «х» і до нашого часу така форма хреста називається «андріївською».

Висячи на хресті, апостол безупинно молився. Два дні із хреста він повчав своїх учнів. Слуги правителя, що стерегли хрест, хотіли зняти апостола з нього, щоб він припинив проповідувати, але невидима сила зупинила їх: руки не слухалися і слуги не могли розв'язати мотузок. Перед смертю святого Андрія осяяло невимовне світло і так, у сяйві апостол Христів покинув це тимчасове життя. Мученицька кончина апостола Андрія Первозванного, як можемо судити на основі історичних пам'яток, сталася у 62 році по Різдві Христовому.

Про життя й подвиги святого апостола Андрія свідчать численні реліквії, пов'язані із його служінням та його нетлінні мощі. В місті Синопі, ще у IX ст., як свідчать письмові джерела, показували кафедру апостола Андрія із чорного каменю. Як стверджують, у Києві в Успенському соборі Києво-Печерської лаври віками зберігався пояс апостола Андрія — його довжина була одиницею вимірювання для зодчих майже до XVII ст.

В Патрах, на місці мученицької загибелі апостола Андрія залишались його мощі. В 357 році за наказом імператора Констанція ІІ вони були перенесені в Константинополь, у храм Святих Апостолів, де вони були покладені поруч із нетлінними останками апостолів Луки та Тимофія. Однак, у IX ст. глава апостола і частини хреста повернулись в Патри. Візантійський історик Феодор Продром, який жив у ХІІ ст., свідчить, що ці реліквії шанувалися так само, як і святиня в Константинополі. Мощі з Константинополя у 1208 році хрестоносці забрали в Італію, в місто Амальфі. Тривалий час чесна глава апостола і частини хреста, на якому він був розіп'ятий, перебували у Патрах, але в 1460 році місто захопили війська османського султана Магомета ІІ. Правитель області Мореї Фома Палеолог у 1462 році передав главу апостола і частини хреста Пію ІІ, папі Римському, який помістив святиню в соборі святого Петра. У минулому столітті в 1946 році папа Павло VI повернув мощі Елладській Православній Церкві. Так ці священні реліквії повернулися на своє історичне місце у Патри. Зараз у місті височіє собор святого апостола Андрія, де й знаходиться згадана святиня. Храм стоїть на тому місці, де загинув святий апостол, поруч із джерелом, що відкрилося на місці страти. Почалося будівництво собору у 1908 році, а відкритий для богослужінь він був у 1974 році. Автором проекту храму та першим керівником будівництва був знаменитий грецький архітектор Анастасіос Метаксас.

У пам'ять Андрія Первозванного в Києві, на тому місці, де апостол поставив перший хрест, 1212 року споруджено дерев'яну церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього, також привертає увагу храм Святого Андрія Первозванного, який знаходиться на початку Андріївського узвозу.

архімандрит Лаврентій (Живчик)